На нашому великому-великому радіо є велика-велика кімнатка, в якій сиджу я, «пріхадящіє і ухадящіє» ведучі і суперкруті новинарі.
І я не знаю, чи працювала б на нашому великому-великому радіо досі, якби не останні (що не кажіть, та в нашій роботі колектив — штука важлива). І річ тут уже не в тому, що вони роблять для самого радіо, а в атмосфері (господи, як же банально це звучить!).
Часом в перерві між випусками чи в процесі пошуку «корисних» новин відбуваються так собі «small talks», які просто роблять мої дні в рази веселішими і розряджають на раз.
Ось, наприклад, щойно говорили про славнозвісну «Німфоманку», пройшлись по режисерам і хтось згадав, що нещодавно переглянув крутий Алленівський фільм «Епоха радіо» про 30-40-роки в Америці, про оадіо. І почалось:
— А як вони ставили пісні?
— Бабіни якісь були, відмотували вручну, мабуть.
— Ха-ха! Уявіть собі: «Алло,а поставте, будь ласка, Френка Сінатру». «Чоооорт, мотай назад! Радійте, завтра вже буде!»
Чи ж потім поважний випусковий редактор бовкнув: «сьогодні це всі новини насцю годину».
Дурниця, а погиготали — і далі до роботи.
А ще знаєте що? Після таких розмов починаєш замислюватись над природою виникнення діалогів, починаєш замислюватись над тим, про що можуть говорити люди. Починали ж з «Німфоманки» (занудного, та глибокого кіно), а завершили бабінами Сінатри.
І я не знаю, чи працювала б на нашому великому-великому радіо досі, якби не останні (що не кажіть, та в нашій роботі колектив — штука важлива). І річ тут уже не в тому, що вони роблять для самого радіо, а в атмосфері (господи, як же банально це звучить!).
Часом в перерві між випусками чи в процесі пошуку «корисних» новин відбуваються так собі «small talks», які просто роблять мої дні в рази веселішими і розряджають на раз.
Ось, наприклад, щойно говорили про славнозвісну «Німфоманку», пройшлись по режисерам і хтось згадав, що нещодавно переглянув крутий Алленівський фільм «Епоха радіо» про 30-40-роки в Америці, про оадіо. І почалось:
— А як вони ставили пісні?
— Бабіни якісь були, відмотували вручну, мабуть.
— Ха-ха! Уявіть собі: «Алло,а поставте, будь ласка, Френка Сінатру». «Чоооорт, мотай назад! Радійте, завтра вже буде!»
Чи ж потім поважний випусковий редактор бовкнув: «сьогодні це всі новини насцю годину».
Дурниця, а погиготали — і далі до роботи.
А ще знаєте що? Після таких розмов починаєш замислюватись над природою виникнення діалогів, починаєш замислюватись над тим, про що можуть говорити люди. Починали ж з «Німфоманки» (занудного, та глибокого кіно), а завершили бабінами Сінатри.
