Весело-весело всім

На нашому великому-великому радіо є велика-велика кімнатка, в якій сиджу я, «пріхадящіє і ухадящіє» ведучі і суперкруті новинарі.

І я не знаю, чи працювала б на нашому великому-великому радіо досі, якби не останні (що не кажіть, та в нашій роботі колектив — штука важлива). І річ тут уже не в тому, що вони роблять для самого радіо, а в атмосфері (господи, як же банально це звучить!).

Часом в перерві між випусками чи в процесі пошуку «корисних» новин відбуваються так собі «small talks», які просто роблять мої дні в рази веселішими і розряджають на раз.

Ось, наприклад, щойно говорили про славнозвісну «Німфоманку», пройшлись по режисерам і хтось згадав, що нещодавно переглянув крутий Алленівський фільм «Епоха радіо» про 30-40-роки в Америці, про оадіо. І почалось:
— А як вони ставили пісні?
— Бабіни якісь були, відмотували вручну, мабуть.
— Ха-ха! Уявіть собі: «Алло,а поставте, будь ласка, Френка Сінатру». «Чоооорт, мотай назад! Радійте, завтра вже буде!»

Чи ж потім поважний випусковий редактор бовкнув: «сьогодні це всі новини насцю годину».

Дурниця, а погиготали — і далі до роботи.

А ще знаєте що? Після таких розмов починаєш замислюватись над природою виникнення діалогів, починаєш замислюватись над тим, про що можуть говорити люди. Починали ж з «Німфоманки» (занудного, та глибокого кіно), а завершили бабінами Сінатри.

Про різне бачення всіх і копірайтера

За вікном дощ і багато-багато зелені.
Минає третій місяць моєї роботи на радіо з характером. Третій місяць (!), аж не віриться. Хоча, думаю, для когось ці три місяці здаватимуться дрібничкою.
І ось, на рівному місці, розбіжність у поглядах.
От про неї і напишу.

В роботі копірайтера (як, у принципі, у будь-якій творчій) мислити образами. Створювати такі собі картинки зі своїх асоціацій, які потім, у цільової аудиторії (в моєму випадку слухачів) викликатимуть вже свої асоціації. Якесь замкнене коло, коли ти до кінця не знаєш, яким буде результат, але знаєш, яким він має бути (якого хочеш).

І мабуть, найгіше розчарування настає тоді, коли твоє бачення того результату не збігається з баченням, припустимо, замовника, чи програмного директора, чи (що гірше) звукача.

Здавалось би, перед носом фінішна пряма: жовтуваті листки списані варіантами, найкращі з них обрані і переписані по-людському у ворд таймс нью романом, найгірші - злісно закреслені кульковою ручкою. Все погоджено і затверджено (бува, що навіть відредаговано). Щасливий підстрибуючи біжиш із заявкою на оформелння ролика до звукача. Усміхнений, радісний. А наступного дня в ефірі звучить зовсім не те, що ти собі уявляв.
Де подівся стукіт підборів по пішохідній доріжці і схвальний свист, які ти собі вигадав?

Звучить фраза: це технічно неможливо. Крапка.

Але це все в минулому.

Просто іноді хочеться пожалітись  спитати, чому люди не бачать все так, як бачиш ти, средньостатистичний людинокопірайтер, м?

АЛЕ. Бува є ж і таке, що виходить значно краще. Одним словом, #meh

Hello world (or word?)

Слова зрозумілі і не дуже, довгі і короткі, дивакуваті і звичні. Слова — це та штука, через яку сльозливі дівчатка-хлопчики, дядечки-тітоньки ніколи не зможуть стверджувати, що самотні.

Слова буквально налазять на нас. З вульгарних рекламних вивісок, зі сторінок газет, доторкаючись до яких, замащуєш руки друкарською фарбою. З мереж соціальних (чи, радше, асоціальних), з екранів запилюжених телевізорів. З нафарбованих дешевою помадою уст поважної пані, яка сидить поряд із вами на пошарпану сидінні старого тролейбуса. З динаміків на найбільших проспектах міст, з яких час від часу звучать анонси, що перекрикують голоси тисячі людей, які, як ті голуби, вештаються туди-сюди, поспішаючи кудись, шукаючи щось, воркочучи до когось. Зі старенького радіоприймача, що самотньо стоїть на кухнях невеличких квартир і починає краще звучати, коли до нього доторкаєшся, бо приймачі ж так люблять дотики. І вуха. І слова, які промовляють в студіях великих і маленьких радіостудій хороші і не дуже радіоведучі до завжди хороших, але таких вибагливих слухачів.

А ще слова — це моя робота.

Отож, привіт, світе і всі пожирачі слів. Я — копірайтер. І цей блог про мене та особливе радіо з характером на якому мене було створено.