За вікном дощ і багато-багато зелені.
Минає третій місяць моєї роботи на радіо з характером. Третій місяць (!), аж не віриться. Хоча, думаю, для когось ці три місяці здаватимуться дрібничкою.
І ось, на рівному місці, розбіжність у поглядах.
От про неї і напишу.
В роботі копірайтера (як, у принципі, у будь-якій творчій) мислити образами. Створювати такі собі картинки зі своїх асоціацій, які потім, у цільової аудиторії (в моєму випадку слухачів) викликатимуть вже свої асоціації. Якесь замкнене коло, коли ти до кінця не знаєш, яким буде результат, але знаєш, яким він має бути (якого хочеш).
І мабуть, найгіше розчарування настає тоді, коли твоє бачення того результату не збігається з баченням, припустимо, замовника, чи програмного директора, чи (що гірше) звукача.
Здавалось би, перед носом фінішна пряма: жовтуваті листки списані варіантами, найкращі з них обрані і переписані по-людському у ворд таймс нью романом, найгірші - злісно закреслені кульковою ручкою. Все погоджено і затверджено (бува, що навіть відредаговано). Щасливий підстрибуючи біжиш із заявкою на оформелння ролика до звукача. Усміхнений, радісний. А наступного дня в ефірі звучить зовсім не те, що ти собі уявляв.
Де подівся стукіт підборів по пішохідній доріжці і схвальний свист, які ти собі вигадав?
Звучить фраза: це технічно неможливо. Крапка.
Але це все в минулому.
Просто іноді хочетьсяпожалітись спитати, чому люди не бачать все так, як бачиш ти, средньостатистичний людинокопірайтер, м?
АЛЕ. Бува є ж і таке, що виходить значно краще. Одним словом, #meh
Минає третій місяць моєї роботи на радіо з характером. Третій місяць (!), аж не віриться. Хоча, думаю, для когось ці три місяці здаватимуться дрібничкою.
І ось, на рівному місці, розбіжність у поглядах.
От про неї і напишу.
В роботі копірайтера (як, у принципі, у будь-якій творчій) мислити образами. Створювати такі собі картинки зі своїх асоціацій, які потім, у цільової аудиторії (в моєму випадку слухачів) викликатимуть вже свої асоціації. Якесь замкнене коло, коли ти до кінця не знаєш, яким буде результат, але знаєш, яким він має бути (якого хочеш).
І мабуть, найгіше розчарування настає тоді, коли твоє бачення того результату не збігається з баченням, припустимо, замовника, чи програмного директора, чи (що гірше) звукача.
Здавалось би, перед носом фінішна пряма: жовтуваті листки списані варіантами, найкращі з них обрані і переписані по-людському у ворд таймс нью романом, найгірші - злісно закреслені кульковою ручкою. Все погоджено і затверджено (бува, що навіть відредаговано). Щасливий підстрибуючи біжиш із заявкою на оформелння ролика до звукача. Усміхнений, радісний. А наступного дня в ефірі звучить зовсім не те, що ти собі уявляв.
Де подівся стукіт підборів по пішохідній доріжці і схвальний свист, які ти собі вигадав?
Звучить фраза: це технічно неможливо. Крапка.
Але це все в минулому.
Просто іноді хочеться
АЛЕ. Бува є ж і таке, що виходить значно краще. Одним словом, #meh
