Слова зрозумілі і не дуже, довгі і короткі, дивакуваті і
звичні. Слова — це та штука, через яку сльозливі дівчатка-хлопчики,
дядечки-тітоньки ніколи не зможуть стверджувати, що самотні.
Слова буквально налазять на нас. З вульгарних рекламних
вивісок, зі сторінок газет, доторкаючись до яких, замащуєш руки друкарською
фарбою. З мереж соціальних (чи, радше, асоціальних), з екранів запилюжених
телевізорів. З нафарбованих дешевою помадою уст поважної пані, яка сидить поряд
із вами на пошарпану сидінні старого тролейбуса. З динаміків на найбільших проспектах
міст, з яких час від часу звучать анонси, що перекрикують голоси тисячі людей,
які, як ті голуби, вештаються туди-сюди, поспішаючи кудись, шукаючи щось,
воркочучи до когось. Зі старенького радіоприймача, що самотньо стоїть на кухнях
невеличких квартир і починає краще звучати, коли до нього доторкаєшся, бо
приймачі ж так люблять дотики. І вуха. І слова, які промовляють в студіях
великих і маленьких радіостудій хороші і не дуже радіоведучі до завжди хороших,
але таких вибагливих слухачів.
А ще слова — це моя робота.
Отож, привіт, світе і всі пожирачі слів. Я — копірайтер.
І цей блог про мене та особливе радіо з характером на якому мене було створено.
